430 000 пар взуття
  Величезні залізні ящики, вщент набиті взуттям. Чоловічі черевики, жіночі туфлі і навіть дитячі башмаки. Всього здається 430 000 пар. Складається враження, ніби ти потрапив на якусь дуже велику взуттєву фабрику. Але ж ні, варто тобі роззирнутись і ти розумієш, що це взуття надто вже старе і знищене, як для фабрики, а саме місце де ти стоїш - ніщо інше як дерев'яний барак. Барак концтабору.
  Ти ступаєш невпевнено, навіть боязко  по дерев'яній підлозі, яка рипає під кожним твоїм кроком. Запах у приміщенні затхлий і відає горенним, дихати важко. Окрім 4 довгих колон з ящиками, наповненими різноманітним взуттям більше нічого немає. Але більше і нічого не треба, щоб хоч на хвилинку уявити собі масштаби одного з найбільш жорстоких злочинів тисячоліття.
  Але до цього ти дійдеш вже там, за брамою Майданека. Зараз ти просто боязко оглядаєшся, можливо навіть відчувається тремтіння і на очі навертаються сльози. Тобі робиться страшно, але ти стримуєш плач і просто береш під руку близьку тобі людину. Маму, подругу чи просто знайомого. Цього доторку вистачає рівно для того, щоб пройти ще трішки цим страшним місцем. Вистачає для того, щоб уважно придивитись до цього взуття. Ось тепер ти помічаєш зелені стрічки на красивих жіночих туфлях, поглядом можеш знайти черевички на платформі чи навіть, дитячі башмачки дуже маленького розміру. Сил йти далі вже не залишається. Вже по дорозі до виходу стоїть велика, металева таблиця, яка розповідає про те, як сортували взуття в'язнів, обшукували на предмет коштовностей, а потім розсортовували всі ці туфлі, черевики, сандалі і передавали для тих чи інших фірм чи то навіть використовували у гуманітарних цілях. Наскільки вдається зрозуміти з польської, лише з цього концтабору знайшли приблизно 430 000 пар взуття(!). Про те, що тобі робиться ще гірше - можна навіть і не писати. Ти просто плентаєшся надвір, жадібно ковтаєш свіже повітря і думаєш. Напевно, навіть стоячи біля газових камер, ти так гостро не відчував усієї реальності існування цих людей, що тут загинули.  Не те, щоб ти не знав про все, що робилось у часи війни, можливо навіть переглянув про це декілька кінострічок, але тільки тепер усвідомив, що це не просто історія. Тут, на Майданеку, ти ніби відчував, як дихає у спину смерть. 
  Тут, у цьому меморіальному комплексі, ти ставиш собі мільйони запитань. Та чи не найперше це "Чому так сталось?". Напевно, до них ще й додається молитва. Молитва, щоб війна у твоїй країні припинилась. Бо ще рік тому, ти б зовсім по-іншому пережив  цю поїздку на Майданек. Та цього сонячного дня у цьому далеко не сонячному, а страшному місці ти по-справжньому розумієш, що таке мир. 
  На годиннику без десяти хвилин шоста. Ворота меморіального комплексу, а в минулому концтабору Майданек ось-ось будуть зачинятись для відвідувачів. Оглянути мавзолей, крематоріум і декілька бараків вже не залишається часу. Та мабуть так краще. Є історії, які неможливо дочитувати до кінця спокійно, без сліз і сотень запитань. Є історії, забути, які не можна. Є історії, повтору яких не можна допустити.
  Ти обертаєшся, витираєш мокрі очі, ніжно обіймаєш маму і ви разом, мовчки залишаєте позаду себе місце людського горя і смерті. Говорити не хочеться нічого, у вас обох, немовби свинець на серці. Але є одна крапля, яка здається може розплавити навіть цей свинець. Вона називається "надія". Надія на те, що це ще не кінець, що помираючи, ці люди відходили у світ кращий, і там Милосердний Батько зустрічав своїх дітей з розпростертими обіймами і витирав їхні сльози. Надія на те, що так само Бог зустрічає усіх своїх діток з Майдану чи АТО. Надія на те, що стихнуть у небі звуки снарядів і завтра нас усіх зустріне спокійний і мирний ранок. Надія, це все що у нас залишилось і здається, вона дарована самим Богом, який чекає з розпростертими обіймами і витирає наші заплакані очі...

Трохи про літо посеред осені

Знаєте, люблю я літо. Попри цю страшенну завжди жару, завжди любила і люблю. Але це літо було іншим. Мабуть, вперше за мої 17 літніх пір року, я хотіла, щоб цьогорічне закінчилось. Сумне воно було, дуже і дуже сумне. Коли не відходиш від новин і з кожним разом вони все страшніші і трагічніші, нічого вже не може радувати і тішити. 
  Пам'ятаю одного разу, у серпні, я поверталась з якоїсь держустанови, втомленна і роздратована (бо хіба можливо повертатись з держустанов щасливим?), попленталась ще на ринок за якимось фруктами. І так через півгодини я вже пленталась додому з пакетом персиків. Дорога додому проходила через дуже шумну і людну вулицю. Дивно, але в цей момент я відчула себе просто щасливою. "Ось я повертаюсь до свого дому, з пакетом свіженьких персиків, поруч мене люди, спокійні і живуть своїм життям. А ще мирне небо над головою". І такі тихі слова у голові: "Боже, бережи нас! Даруй нам усім спокій і мир щодня"
Дивно, що такі просто й елементарні речі ми починаємо помічати, ціннувати і всіма силами оберігати, коли небезпека на нашому порозі. Такі уроки коштують дуже дорого. Та я знаю, що все погане скоро закінчиться, мир і спокій знову повернуться до нас і ми і надалі будемо ціннувати такі просто речі, як тихе небо, усмішки близьких людей, рідний дім і навіть той самий пакет з персиками...

Про прочитане і перечитане

...Знаєте, я ще той тип людей (рідкісний напевно), у кого список запланованних до прочитання книг у 3, та ні 4 рази більший аніж той, що я вже прочитала :) І як скажите з цим боротись? Аж страшно уявити, що буде якщо я не буду мати і тих дорогоцінних вільних хвилин для книжок. Залишається тільки надіятись, що перед сном, під ковдрою з фонариком буду дочитувати ті декілька рядочків чергової, страшенно цікавої книги. Ех, бо хто ж знає, з ким я ділитиму кімнату у гуртожитку. Дай Боже, щоб з кимось читаючим ... :)
  А ще я ніколи не могла зрозуміти, чому старші люди, які так багато читали у юнності, в старшому віці нічого крім газет і квитанцій більше нічого і не читають. Це так сумно. Ех, хоч би мені такою не стати. Цікаво, а через 10-20 років як багато буде читаючого люду? Ну, я то точно буду своїм дітям\внукам казки читати, хоч би якою старомодною матусею чи бабцею я не здавалась іншим :)
 А взагалі, про книжки можна довго роздумувати і писати. Мораль мого допису така: Читайте більше книжок, вони формують вас як особистостей! :)

...Якщо у липні я відпочивала, набиралась сил і вражень, то у серпні все було навпаки. Останній місяць літа у мене почав асоціюватись зі словами: "Справи" і "Документи". Дууууууже багато справ і документів. Майже весь свій час я проводила, як не в одній держустанові, то в іншій. Але я  з гідністю можу вважати себе маленьким героєм, бо навіть попри зайнятість і біганину за довідками, я спромоглась присвятити декілька вільних хвилин книгам :) 

У серпні я прочитала:

• Алан Бредлі "Солодкість на кінчику пирога", "Бур'ян, що оповив сумку ката"

• Роберт Гелбрейт "Поклик зозулі"

• Ніл Гейман "Океан в кінці дороги"       

• Катаріна Кіері "Зовсім не Аполлон"

 1. "Солодкість на кінчику пирога" і "Бур'ян, що оповив сумку ката". Справжнім відкриттям місяця стали для мене книги Алана Бредлі. Скажіть, і як тільки, я безсовісна - могла відкладати читання "Солодкість на кінчику пирога"? А дарма відкладала, бо книга варта, щоб її прочитати! Історія про 11-річну Флавію де Льюс, яка живе в великому англійському помісті, якось зживається на одній території з старшими і дуже вредними сестрами і батьком, який живе лише у світі поштових марок. Та найцікавіше те, що у свої 11 років, Флавія справжній геній у царині хімії. Перші 50 сторінок, я ніяк не могла повірити: "Як в 11 років? Геній у хімії?". Все це було для мене дивним, але пересиливши тих 50 сторінок, я зрозуміла, що читаю дуже хороший детектив, мені цікаво спостерігати за пригодами і розслідуванням головної героїні, та й сама Флавія особистість дуже цікава і харизматична. Насолодившись вдосталь першою частиною, смакуючи хороший авторський стиль і захоплюючий сюжет, я швиденько взялась за другу частину, а саме "Бур'ян, що оповив сумку ката" (Сорняк, обвивший сумку палача). Читаючи продовження, я зрозуміла, що друга книга ще цікавіша і пригод вдвоє більше! Нові герої, нові локації, нове вбивство, а з ним і нове розслідування :) А що ще треба для щастя книгомана? Правильно, продовження, яке я вже до речі читаю :Р Називається "Копченний оселедець без гірчиці", та про цю книгу піде мова вже у наступних моїх дописах :)


2. "Поклик зозулі". Ну, а ця книга у мене проходить під грифом "Розчарування місяця" :( Я, наївна, купилась на те, що "Поклик зозулі" належить перу Джоан Роулінг. "Ну, ж не може матуся Ро погано писати", - думала я, коли всоте тримала цю книгу у книгарні, чи коли нарешті завантажила її електронну версію на свій pocketbook.  З величезною цікавісттю і захопленням я взялась за ці 700 сторінок і з трепетом чекала, що ж там приготувала для своїх вірних читачів, пані Роулінг. А не тут то було, я вам скажу, мої любі друзі :( За розкішним рекламним ефектом (адже Дж. Роулінг писала під псевдонімом, про який дуже швидко, дізнався увесь світ) і надзвичайно красивою обкладинкою ховався звичайнісінький детективичик (бо детективом це важко назвати) з посередннім сюжетом і такою ж розв'язкою. Десь на просторах Інтернету я наткнулась на рецензію, де читачка розхвалюючи "Поклик зозулі", назвала Роулінг - новою Агатою Крісті. Не хочу ображати талановиту Роулінг, книги якої є у списку моїх найулюбленніших, але вибачте, порівняти її детектив з детективами геніальної леді Агати? Ну це вже занадто. Мораль мого відгуку така: "Дорога Джоан Роулінг! Королева детективів з тебе поки що ніяка, але у наших серцях ти завжди залишишся, як неперевершена матуся Гаррі Поттера!" :)

3. "Океан в кінці дороги". Ох, Ніл Гейман, як багато я про тебе чула, скільки вже хвалебних рецензій на твої книги я перечитала і ось, я нарешті тримаю у руках твою книгу "Океан в кінці дороги". Інтригуюча анотація, сотні позитивних рецензій, дуже красива обкладинка і всю свою увагу, декілька годин вільного часу і серце читача я відала вам, дорогий автор :) Ну, що ж тут можна сказати? Ніл Гейман прекрасно пише казки для дорослих і "Океан в кінці дороги" явний тому приклад. Цю книгу легко можна розібрати на сотні чудових цитат і мудрих думок + заворожують усі ці описи, порівняння і пейзажі. Читаючи цю історію,  я розуміла, що читаю щось дуже незвичайне, особливе, але місцями не завжди приємне. Черв'яки у нозі - це не найкраща реклама, погодьтесь :) Але якщо не зважати на декілька таких моментів і деяких ну дуже неординарних героїв - то книжка заворожує з перших сторінок і вже не відпускає. І в майбутньому я з превеликою радістю почитаю ще якесь літературне творіння Ніла Геймана.

3. "Зовсім не Аполлон". Бувало у вас, що читаючи ту чи іншу книгу, ви розумієте, ніби вона списана з вас? Ніби, авторка живе  з вами в одному будинку чи то просто заглянула вам у душу? Ось таке саме дежавю я відчувала протягом усіх 300 сторінок книги Катаріни Кіери "Зовсім не Аполлон". 15-річна Лаура, типова школярка, зі своїми типовими тараканами у голові (нам усім колись було 15 :), сімейними драмами і проблемами, властивими 15-річним, закохується в... А не скажу у кого закохується, краще прочитайте самі :Р Не хочу я розкривати усі карти, що й до чого ви зрозумієте вже з перших сторінок. Єдине, на що можу натякнути, що це не якийсь там типово-сопливий фанфік, а справді чудова книга для підлітків, написана гарним стилем талановитою письменницею. До речі, Катаріна Кіері отримала якусь там дуже круту і шикарну швецьку премію за книгу "Зовсім не Аполлон". А наостанок поділюсь з вами однією з цитат, теж з цієї книги:
"Може, закоханість і перетворює тебе на обраного, не такого, як усі, але в той же час ти стаєш одиноким. Закоханість пов'язана з самотністю. Принаймні якщо закохатися не там, не в того і не тоді, коли треба."
Ну, що тут можна ще додати?  :) Просто читайте і побільше вам хороших книг! :)
                                                                                         
                                                                                        Щиро ваша, Dianela Birdy

Поки натхнення не покинуло мене, швиденько берусь за написання відгуків на книги, прочитанні у серпні. Ну, а ви вже за доброю традицією - заварюйте чайок\каву, біжіть за печеньками і чекайте моєї писанини! :)

...Ох, а липень був справді насиченний враженнями і багатий на книжки. В середині літа я нарешті здійснила свою вже давно омріяну поїздку у Польщу і навіть там я не розлучалсь зі своєю електроннкою. Отож, маленький розбір польотів :)
За липень я встигла прочитати:

•   Наталія Гурницька "Мелодія кави у тональності кардамону"
•   Кіра Касс - трилогія "Відбір"
•   Керстін Гір "Таймлесс. Смарагдова книга"
•   Надійка Гербіш "Художниця"
•   Джессіка Брокмоул "Листи з острова Скай"

1. "Мелодія кави у тональності кардамону".. На такі книжки навіть важко писати якісь рецензії чи відгуки. Ти просто читаєш їх не відриваючи очей від сторінок, ходиш по квартирі, не розлучаюсь з книжкою, переживаєш з головними героями і просто плачеш, коли доходиш до фіналу.  Я просто закохалась у цю книгу і мені важко підібрати усі слова в якийсь порядок і пристойний вигляд, щоб описати увесь мій захват цим романом. Взагалі, особистість я дуже скептична і мене важко чимось здивувати, вже не кажучи, щоб примусити пустити сльозу від книги, але тут я просто ридала :) Чесно :) Не хочу тут писати ніяких спойлерів, а анотацію ви і самі зможете знайти, трохи погугливши. Можу виділити лише декілька основних моментів, які мене найбільше захопили чи заінтригували у цій книзі

      Львів 19 століття. Ну, скажіть, що може бути кращим ніж описи міста Лева 19 століття, з усіма його вуличками, з описом побуту його тодішніх мешканців. А цей аромат кави з присмаком кардамону, що супроводжує тебе протягом усієї книги? А ці розкішні сукні і зачіски львівських панянок? 

    Тема забороненого кохання. Ну тут взагалі, немає чого додати. Просто читайте :) Любовна лінія у романі вистроїна дуже детально і описано все дуже чуттливо. Можу лише додати, що вікова різниця між головними героями пристойна, але роман це аж ніяк не псує.

2. Трилогія "Відбір". Ну, а ці три книги я "проковтнула" за ліченні дні :) Давненько я не читала таких якісних, а головне цікавих антиутопій. Ось, що говорить анотація:

      Для 35 дівчат це шанс, який випадає один раз в житті. Шанс порвати з набридливим життям, на яку вони були приречені з народження. Шанс опинитися в світі розкішних вбрань і виблискуючих коштовностей. Шанс завоювати серце чудового принца. 

Однак Америка Сінгер не хоче брати участь в цих змаганнях. Вона не хоче боротися за корону, не хоче жити в палаці. Адже заради цього їй доведеться розлучитися з коханим. Але коли дівчина зустрічає принца, її починає мучити питання: порівнянне то життя, про яке вона мріяла, з тим, яке вона собі навіть уявити не могла ...

Від себе можу додати, що це чудова казка на сучасний лад. З цією антиутопією мені пощастило, бо я вже втомилась від жорстокості, вбивств й ігор на виживання. Захотілось чогось казкового і чарівного :) Якщо ви теж засумували за таким - рекомендую прочитати цю трилогію :) Тільки не лякайтесь дивних імен чи не кожного з персонажів "Відбору".

3. "Таймлесс. Смарагдова книга". Нарештіііііі, нарештіііі я дочитала цю трилогію. "Смарагдова книга" була останньою з серії про пригоди та подорожі у часі, юнної Гвендолін Шеферд. В цілому книжка мені сподобалась, думаю, ще не раз до неї повернусь. Єдине, що розчарувало: фінал. Таке відчуття, ніби К.Гір це все дістало і вона хотіла якнайшвидше покінчити з усім цім сімейством Шефердів і де Віллерами з їхніми подорожами в часі і таємними ложами. Розмазаний одним словом кінець. Але подорожі у часі, усі ці бали і підготовка до них, включаючи підбір сукні і височезного парика (ну бо як вдягались у 17-18 столітті) було дуже цікаво читати. Любовна лінія теж непоганенька) І окреме спасибі авторці за описи Лондона *_* Отож, якщо я вас заінтригувала, швиденько беріться за читання трилогії "Таймлесс". Думаю, байдужими  вона вас не залишить.

4. "Художниця". Ну, а ця книга стала для мене відкриттям місяця. Маленька історія, розміром в 139 сторінок на електронній книжці - змогла мене глибоко вразити, примусила багато над чим задуматись, а то і пустити сльозу ( якісь сльозливі книжки мені попадаються останнім часом :) Прочитати "Художницю" я збиралась 2 роки і нарешті зібралась. Завантаживши її, я чекала легкого і затишного чтива, цілком у стилі Надійки Гербіш. Хоча вже по анотації я мала зрозуміти, що тут не буде ніяких "чоколядових" історій (хоч як я люблю їх). 

У «Художниці» багато болю і багато радості, багато запитань і значно менше відповідей. У книзі - становлення молодої дівчини як, власне, дівчини-жінки, як особистості і як художниці.

"Ця книжка – для всіх донечок, які росли без татів — і несамовито про них мріяли. Для тих, хто розчарувався і не вірить, що десь є вихід, для тих, кому боляче. Для тих, кому немає з ким про це поговорити. І для тих, хто боїться мріяти – але все одно мріє."
Головна героїня переживає всі жахи і неприємності підліткового періоду, робить найгірші можливі помилки, але не перестає мріяти і шукати.

Ну, і де б я могла подумати, що Гербіш може писати такі книги. Так глибоко і чуттливо писати про біль, про зраду, про помилки, про самотність і гірки досвід. Ця історія юнної Неждани, донечки, яка росла без тата, яка робила помилки, спотикалась, падала, ставила запитання, шукала на них відповіді і врешті їх знайшла... 

5. "Листи з острова Скай". Чудова і неймовірна історія любові у листах. Елспет, 

поетеса, заміжня жінка, яка мешкає на острові Скай у Шотландії отримує листа від Девіда, американського студента, в якому той описує свої враження від її віршів. Так зав'яжеться їхня переписка, а з нею прийде і любов, яка переживе усі життєві негаразди, велечезну відстань і навіть дві світові війни. 

Отож, якщо вам просто хочеться прочитати щось ніжне і обов'язково про любов - не оминайте цю книгу. 

До речі, роман "Листи з острова Скай" і справді написано в епістолярному жанрі :)

Парапапам... :) Нарешті я повернулась на свій блог, а то вже дуже сумно і тут було останніми днями (а точніше місяцями :) Хоч і сумніваюсь, що крім мене його хтось відвідує, та я вирішила продовжувати традицію написання відгуків про ті чи інші прочитані мною книги. А може раптом хтось завітає на мій скромний блог, прочитає мій коментар і захоче прочитати якусь книжку, тоді я буду щаслива :) Навіть заради однієї людини я готова вести цю сторінку і писати відгуки.
Ну, що ж запасаємось чаєм\кавою, печеньками і готуємось до книжкових посиденьок :)

  Раніше я вже писала про деякі книги, які порадували мене у червні. Та цей список - росте у геометричній прогресії, тож моя книжкова поличка цього місяця знову поповнилась :) Отже, за другу половину червня я прочитала ще такі книги:

•  Кейт Аткінсон "Життя після життя"
• Ф. С. Фіцджеральд "Великий Гетсбі"
• О. Грін  "Пурпурові вітрила"
• Ф.Д. Джеймс "Смерть приходить в Пемберлі"

  Перша книга про яку, неможливо не написати - це "Життя після життя" Кейт Аткінсон. Це історія дівчини, що може по декілька разів переживати наново своє життя. Звучить дивно, правда? Але сама суть цією "реєнкарнації" полягає у тому, що Урсула (головна героїня) переживає нове життя несвідомо і таким чином виправляє свої помикли (наприклад, рятується від смерті від хвороби чи бомбардування у Лондоні). 

 Книга цікава і незвичайна, але ці 576 сторінок були ну вже дуже розтягнутими і мені часто хотілось залишити її на "півдорозі". Деякі моменти мене вразили, деякі навпаки розчарували. Засмутило також те, що книга немає якогось логічного фіналу. Таке відчуття, що її можна читати до безкінечності і сама авторка могла б писати цю книгу безкінечно. 

Загалом, книга хороша, але я б не стала її перечитувати.

  "Геніально, розкішно і дуже глибоко". Ось цими трьома словами я можу описати книгу "Великий Гетсбі" і свої враження від неї. Які там ще є гарні синоніми?:) Насправді книга дуже вразила і я впевненна, що ще не раз її перечитаю. 

  Доволі цікава склалась ситуація, спочатку я переглянула екранізацію (з тим самим Лео), екранізація сподобалась і я подумала, а чому б не прочитати саму книгу? Отож, моя бібліотека люб'язно позичила мені книгу Ф. Фіцджеральда і я цілком занурилась у ці 145 сторінок і за вечір буквально "проковтнула" книжку. Дуже важко писати відгуки на такі романи. Отож, моя порада: просто прочитайте її !!! :)

 Ну, а про цю книгу я хочу написати взагалі окрему рецензію, бо вона того варта. "Пурпурові вітрила" О. Гріна - це книга, яку треба обов'язково читати з 13 років. На жаль, я під цю категорію не попала, бо прочитала її у 17 (про що зовсім не жалію). Я пообіцяла своїй подрузі по листуванню, що прочитаю цю книгу і виконавши цю обіцянку, відкрила для себе ще одну душевне і варісну книгу :)

Ось що про неї пише LiveLib: "

  Це зворушлива і романтична казка, написана гарним і багатою мовою, поема, яка стверджує силу любові і людського духу, повість-феєрія про диво, яке людина здатна творити своїми руками в пориві до щастя."

Ну, хіба це не чарівно? Скільки б вам не було років, я рекомендую вам прочитати цю книгу і пороздумувати трошки про силу щастя, любові і чудес...

"Смерть приходить в Пемберлі" - це такий собі сиквел до "Гордості й

упередження" Джейн Остін. Ось маленька анотація:

  Ось уже шість років Елізабет і Дарсі щасливі у шлюбі. У них двоє синів, поруч люблячі друзі та рідні. Але одного разу в їх будинок приходить біда: капітан Уикхем стає головним підозрюваним у вбивстві старого приятеля. У нього немає алібі, зате є мотив. На нього вказують усі докази. Його чекає страта? 

Дарсі і Елізабет впевнені, що Уікхем невинний. Але як їм довести це? ..

Я дуже прискіпливо ставлюсь до всіялких сиквілів-приклівів, але це чудовий детектив, який я б ще не раз перечитала. Авторка дуже точно і делікатно передала стиль самої Джейн Остін, а також Англії тих часів. Самий детективний сюжет і загадка мені сподобались. Читала на електронці, але дуже мрію поповнити свою книжкову поличку паперовою версією "Смерть приходить в Пемберлі".

Ось так я завершила червень) Липень тільки-тільки почався, а книжкових планів у мене ну дуже багато :)

Червень вже нас покинув, поступаючись місцем липню. А це означає, що пора підбивати підсумки, що ж цікавого я подивилась, послухала, а найголовніше, що цікавого я прочитала у червні! :)
Ну, що йдемо розбирати книжкові полички? :)

Про щастя книгомана і не тільки...

ЗНО ( "знущання над одинадцятикласниками") вже позаду, тож я з чистим сумлінням можу читати, що душа забажає :) Коли починаю читати якусь нову, страшенно цікаву книжку чи гортаю вже перечитану - у такі хвилини я розумію, як мало треба для щастя. І сьогодні я збираюсь поділитись з вами цим щастям, а точніше детальніше розповісти, що ж я читала ці дні і що у ці дні поселилось на моїй книжковій поличці.

Книга намбер ван, яку я прочитала з початком червня і яка дуже мене зачепила - це  "Енн із Зелених Дахів" Люсі Мод- Монтгомері . Я вже писала про неї раніше, але не можу втриматись, щоб не написати ще. Бо ця книга таки заслуговує на увагу. Здавалось, така легка, дитяча книженція, але вже з перших сторінок я зрозуміла, що вона надовго поселиться у списку моїх улюблених.  Ця історія про риженьку сироту на ім'я Енн, яку зовсім випадково беруть до себе на виховання брат і сестра, Метью й Марілла Катберти. Що з цього вийде - читайте самі. Від себе можу додати, що книга повчальна і дуже житьєрадісна, її легко можна розібрати на цитати. Оскільки, це цілий цикл, що складається з 8 книг про Енн і її життя,  я вже не можу дочекатись, щоб взятись за читання 2 частини :)

Наступна книга про яку, ну не можу, щоб не написати - це збірка "Теплі історії про талановитих людей". Власне, ці історії дуже мене надихнули, багато чого навчили і взагалі, книга справила дуже приємне враження. Примусила сміятись Лариса Денисенко з її веселою "Історією про те, як смерть вчила не боятися її атрибутики". Неабияк здивувала (я б навіть сказала, приємно здивувала) Ірена Карпа з її "Історією про те, чим міряти успіх" чи "Історією про любов до себе, хворобу та зцілення". Багато професійних порад я взяла від журналіста Сергія Лещенка і його "Історії про те, як не боятися" й " Історії про (не)безпеку роботи журналіста". Неабияк надихнула "Історія про вірус писання" від Наталки Сняданко. Ця книга теж багата на всілякі цікаві цитати, якими я поділюсь в наступних постах свого блогу. А щодо цієї книги - рекомендую до прочитання, бо гадаю кожен у ній знайде щось для себе.

Третя книжка стала для мене просто каторгою. Називається ця мука - "Останній лист від твого коханого" Джорджо Мойес. Я покладала великі надії на цю книгу, усе просто "кричало", що книга варта прочитання : і красива обкладинка, і численні рецензії, і відгуки відомих критиків та журналістів. Зачарувала мене і анотація :"1960 рік. Англія. Дженніфер Стерлінг опам'ятовується на лікарняному ліжку після страшної автомобільної катастрофи. Вона не може згадати ні обставин аварії , ні свого багатого чоловіка, ні навіть те , як її звати. Навколишній світ був чужим для неї до тих пір , поки вона не наткнулася на листи, адресовані їй і підписані просто буквою "Б". Їх автор зізнавався Дженніфер в любові і благав її піти від чоловіка .
Вже в XXI столітті Еллі , молодий репортер , знаходить один з листів в архіві своєї газети . Вона сподівається , що журналістське розслідування долі героїв цього послання не тільки допоможе відновити їй похитнулася кар'єру , але й підкаже , як знайти вихід з непростої ситуації в особистому житті ..."
Та за красивою обкладинкою, ховався банальний жіночий романчик, де у всіх є коханці, всі одне з одним сплять - і все це письменниця назвала "чистим і вічним коханням". Не буду сперечатись, що ідея роману дуже цікава і гарна, дві сюжетних лінії, таємничі листи - все це зачаровує, але те, як письменниця це подала - мене не вразило, а навпаки відштовхнуло. Ці банальні репліки, нудні описи і головні герої, які часом страшенно не подобались. Ідея - просто цукерочка, а Джордожо Мойес  взяла і зіпсувала все. 
Загалом, я ледве витримала ці 500 сторінок і даний роман мене просто розчарува. Хоча обкладинка гарна...



Ну, і книга, яку я дочитала буквально сьогодні вранці - "Терапія злочину" Зигмунта Мілошевського. Я і не осмілювалась мріяти, щоб ії прочитати, але моя чудова Олічка це легко виправила і подарувала мені цю книгу :) Дякую моїй чудовій porzeczci :)
Ось про що ця книга:
Прокурора Шацького викликають на місце подій у зв'язку з убивством одного з пацієнтів відомого психіатра. Невже мотивом для вбивства стало поле негативних емоцій, яке утворилося між учасниками психотерапевтичного сеансу? А може, це був звичайний злочин з метою пограбування? У Шацького виникають серйозні сумніви щодо обох версій. Унаслідок тривалого слідства стає зрозуміло: злочин загадковим чином пов'язаний зі смертю юнака, який трагічно загинув вісімнадцять років тому. Прокурор, убивця, жертва, їхні родини - усіх вплутано в зловісну таємницю...
У цій книгі є все чого душа бажає : і заплутанний детективний сюжет, і родинна таємниця, і секрети минулого,  і навіть непогана екскурсія варшавськими вуличками. Трохи зла на автора, бо Мілошевський  не міг, щоб не додати різних, лишніх на мою думку, трошки вульгарних деталей ( яких небагато і я їх просто пропускала). Та за чудовий, заплутанний зміст і несподівану розв'язку - я пробачаю письменнику деякі огріхи :)  Сам детектив - якісний і цікавий. Раджу усім прочитати ( хоча не лякайтесь, якщо натрапите на моменти, від яких з'являються мурашки по шкірі :)

Ось такими книгами я потішила себе з початком червня :) Що буду читати далі? Чекайте у наступних постах мого блогу :) А зараз біжу заварювати ароматної кави, вмощуватись зручненько у крісло і читати " Життя після життя" Кейт Аткінсон. Одним словом, робити речі, що приносять щастя книгоману :)

Цей дикий-дикий світ...

Це все так дивно. Війна біля наших порогів, події, які ми пережили цієї зими. Це так дивно. Мені відмовили у здійсненні моєї мрії через мої оцінки з математики. Це так дивно. Моє мама не з чуток знає, що таке трудовий емігрант. Це так дивно. Друзі, що колись писали тобі хороші, теплі слова - зрадили і тепер пишуть ці ж самі слова іншим. Це так дивно. Мені лише 17, а я вже бачу який дикий і неідеальний цей світ дорослих людей.
Якщо продовжувати список цих дивних і абсурдних речей, що є у світі - можна зійти з розуму. Кращий варіант : менше думати. Заварити горнятко ароматної кави, загубитись на сторінках книжки. А ще краще молитись за Україну. Здійснювати інші свої мрії і не падати духом. Чекати кожного приїзду мами і ціннувати проведені з нею години. Шукати справжніх і вірних друзів ( а може вони й самі тебе знайдуть :). А ще просто жити і вчитись радіти. Бо якщо роздумувати над усіма проблемами - нервових клітин не вистачить :) Краще просто жити і шукати хороше навіть у цьому дикому-дикому світі...

Про Ірландію, руденьких людей і зміни

Мені вже давно радять переселитись у Ірландію, бо там найбільший відсоток рудоволосих людей :) Подумки я вже пакую валізи і збираю документи, щоб втілити цю мрію у життя і побувати у чудовій Ірландії. А заодно і перевірити чи правду кажуть про руденьких ірландців :)
Мене по-декілька разів на тиждень запитують чому я вирішила переобразаитись з темнокаштанової в риженьку (як мене завжди любить називати мама :) Відповідь дуже проста : це мій стан душі. Рижі люди - вони творчі, не такі як всі, дещо дивні, з почуттям гумору. Коли йду по вулиці, руденьких завжди видно з натовпу. Від природи ці люди дуже сонячні і я захотіла бути такою, як і вони (хоч і природа зробила мене власницею темно-каштанової шевелюри). Це дивно, але я все життя казала, що не буду рудою :)  Не так сталось, як гадалось :) Але я тішусь, що зараз долаю купу свої комплексів, вчусь любити себе, такою яка я є, а ще що є для своїх друзів - руденьким сонечком, або як вони ще називають мене - руденьким чудом :)

До чого я це все пишу? Не бійтесь змінюватись, не бійтесь експериментувати. Життя все ж таке одне :) Звичайно, не надто сходьте з розуму і не біжіть фарбуватись в Мальвін, щоб привертати увагу всієї вулиці) 
Експериментуйте в межах розумного і пам'ятайте: зміни і експерименти повинні перш за все приносити вам радість і задоволення, робити вас щасливими.

Про (не)справжніх друзів

  
Це вже моє 17-те літо і я не змогла, щоб трохи не пофілосовстувати.  Сьогодні мої думи про дружбу, а точніше про цінність дружби. А ось ви задумувались яке місце у вашому житті відіграють друзі ? Якщо у вас є певна вистроєна ієрархія, то на якому щаблі ваші друзі та товариші? Особисто я задаю собі часто такі запитання. Та мабуть, найбільше мої роздуми торкаються теми "якості" дружби.  Чи не у кожного з нас є досвід фальшивої дружби, або дружби "напівфарбикату", як я її називаю (коли ваші "друзі" спілкуються з вами лишень тоді коли їм це потрібно, вигідно чи цікаво). Неприємно, правда? Це звучить дивовижно, але знаєте такі роду "дружні" відносини у юності - це таке собі щеплення на подальше життя. Такі от "друзі" роблять нас сильнішими і саме через них ми вчимось жити. Для багатьох це звучить дико, бо коли зраджує найкращий друг, якому ти  довіряв - про яке "вчитись життя" тут можна говорити.  Та я пишу це не психологічних книжок, а з власного досвіду. Мої, здавалось "найкращі друзі" не раз відвертались від мене. Це було сумно, боляче, жахливо. Але я це пережила, мене зробило це сильнішою і хоч я вже ретельніше дивлюсь на людей, з якими дружу, та я не втратила смаку спілкування, дружніх посиденьок. Просто навчилась більше і краще ціннувати справжню дружбу.  А ще я сама навчилась бути кращим, вірнішим другом. Бо будь-який досвід у житті, навіть неприємний - завжди щось вчить. Головне, не бути закритим до такої науки :)

Літо вже завітало в гості і червень йде своїм ходом. Ну, а яке ж літо без книжок? Навіть якщо у вас екзамени і скоро вступна кампанія - читайте книжки. У будь-якій ситуації - читайте книжки :) Що власне я завжди і роблю, за що часто себе ж картаю. Ну тільки істинна ідіотка, буде окрім теорії літератури на екзамен, буде ще читати іншу, зовсім не для екзамену, літературу. І це була б не я, якби не затягнула сьогодні маму у книгарню :) І ви думаєте я помилувалась книжками і елегантно вийшла? Наївні :) Це ж Діана, яка не могла не купити якоїсь нової книжки :) А точніше цілих 2 :) Ось такі у мене сьогодні книжкові покупочки :)

Ірина Славінська  -"Теплі історії талановитих людей"
Ось що пише про неї видавництво:

«Історії талановитих людей» – продовження популярної серії «Теплі історії», майже всі книжки якої стали українськими бестселерами.
Що в цій книжці? Життєві історії людей, яких ми всі знаємо і любимо:

Юрiй Андрухович
Катерина Ботанова
Ольга Герасим’юк
Лариса Денисенко
Iрена Карпа
Андрiй Куликов
Iван Леньо
Сергiй Лещенко
Юрiй Макаров
Мар’яна Садовська
Наталка Сняданко

А ось, що подумала я побачивши цю книгу:"Це серія "Теплі історії", я мушу прочитати цю книжку"
"Це з серії "Теплі історії", в мене вже 3 книжки з цієї серії, має бути ще 4 " :) А якщо серйозно, ця книга зачарувала тим, що тут творчі і талановиті люди діляться своїм досвідом і думками. Я подумала, що ця книга може бути для мене дуже цікавою і пізнавальною, може чогось навчити, а то й надихнути :) А як так люблю надихаючі книги. Сподіваюсь, "Історії талановитих людей" саме така книжка...

Друга книга повз яку я не могла пройти повз - це "Життя після життя" Кейт Аткінсон. Я дізналась про неї, завдяки одній дівчині, що розповідала про цю книгу на своєму відеоблозі. Анотація мені заінтригувала і я зрозуміла, що це щось незвичайне і дуже цікаве. Книга є тільки в російських виданнях і тільки російською і я навіть не надіялась її знайти тут:( Яким же було моє здивування коли я побачила її на полицях у тернопільській книгарні, ще й за досить дешеву ціну :) Моєму щастю не було меж :) Власне, про що ця книга:
 
"Що , якщо у нас була б можливість проживати це життя знову і знову , поки не вийде правильно ? "
У Лисячій Поляні , хуртовиною відрізаною від зовнішнього світу , народжується дівчинка - і вмирає , ще не навчившись дихати.
У Лисячій Поляні , хуртовиною відрізаною від зовнішнього світу , народжується та ж дівчинка - і дивом виживає , і розповідає історію свого життя.
 Розповідає знову і знову. Поки не вийде правильно прожити двадцяте століття : врятуватися з підступних хвиль; уникнути смертельної хвороби; знайти  в кущах м'ячик, що закотився ; навчитися стріляти , щоб не промахнутися в фюрера."

Інтригуючий початок, правда? А ще чудова обкладинка :) Шкода, що немає на українській мові, але гадаю враження будуть не гірші :) Доречі, про враження. Як тільки прочитаю цю книгу, одразу поділюсь своїми думками щодо неї у блозі :)

Мораль сьогоднішнього запису така:
У будь-якій ситуації - читайте книжки ! :)

Трохи про те, що я зараз читаю.
Оскільки, не за горами екзамени, то я читаю дуже мало і рідко того, що мені дійсно подобається. На улюбленні книги вистачає 15-20 хвилин перед сном. Це звичайно дуже сумно, але сподіваюсь скоро це закінчиться :) Бо я вже явно деградую - 2-3 книжки за місяць.

Отже, 1 книжка яку я зараз читаю - це "Енн із Зелених Дахів" Люсі Мод Монтгомері. Цю книгу мені люб'язно позичила моя подруга Маша (дякую Маші! :) На сьогодні я прочитала лише 160 сторінок цієї книжки, але вже відчуваю, що вона дуже хороша, така тепла і затишна. Детальніше про неї:

 Події цієї чудової книжки відбуваються в далекій Канаді, на острові Принца Едварда. На фермі Зелені Дахи живуть немолоді вже брат із сестрою, Метью й Марілла Катберти. Якось вони вирішили взяти із сирітського притулку хлопця, котрий міг би допомагати їм у господарстві. Проте їхньому здивуванню не було меж, коли виявилося, що замість хлопця до них прибула руденька худорлява дівчина, Енн Ширлі. І в цієї незвичайної істоти виявилася напрочуд химерна вдача!

Книжки канадської письменниці Люсі-Мод Монтгомері (1874–1942) вже понад століття користуються величезним успіхом у всьому світі. Щороку вони видаються мільйонними накладами у США, Канаді, Австралії та країнах Європи, за ними знято популярні кінофільми, створено театральні постановки. «Енн із Зелених Дахів» – початок циклу, що складається з восьми книжок.

Наступна книжка, яка мирно стоїть на поличці і чекає, коли ж я візьму її до рук - це "Тут могла б бути ваша реклама" Оксани Забужко. Мене конкретно потягнуло на українські переклади і українську літературу. І хочеться, щоб ця література була цікавою і якісною. Загалом, я покладаю великі надії на цю книгу, бо це ж Оксана Забужко, яку усі дуже хвалять і про яку всі говорять. Маю надію, ця збірка не розчарує! :) А і дякую своєму Компоту за те, що люб'язно поділилась зі мною цією книгою :) Після екзаменів - я скоренько прочитаю і вона знову поселиться на твоїй поличці :)
Доречі, обкладинка  теж вражає *_* Мабуть, це ще одна причина, чим мене і Компота  так притянула ця книга на полицях книгарні "Є" ( це не реклама книгарні "Є" :)
Ось, що надибала на просторах Інтернету пр цю книгу:
"Збірка від автора, що не потребує представлення!

«Польові дослідження з українського сексу», що розпочинає збірку, — це один з перших романів у сучасній українській літературі, що відверто описує особисте життя жінки! Роман перекладено 11 мовами та двічі інсценізовано!
Також до книжки увійшло 9 оповідань, написаних за тридцять і три роки! Серед них — «Сестро, сестро», «Я, Мілена» та інші."

І остання книжечка, яка чекає своєї участі на моїй PocketBook - це "11\22\63" Стівена Кінга. Ніколи не думала, що я буду читати Стівена Кінга, адже вже самі анотації його книг і трейлери до їх екранізацій - мене лякали ( я дуже вразлива і через прочитані жахи можу не спати вночі :). Але одного разу в книгарні, я зовсім випадково взяла до рук цю книжку. І я зрозуміла, що мушу її прочитати! Здається, я почала навіть стрибати в книгарні, бо знайшла книгу про подорожі в часі і таємницю вбивства Кеннеді. Ну кого ж не зачарує такий мікс в одній книжці? 
Я довго мучилась, бо ця книга не з дешевих, а у мене і так повно книжкових боргів, щоб ще купляти нові книженції. Але дякуючи чудовій групі https://vk.com/public55985842 , які саме виклали цю книгу в українському перекладі, тепер я можу насолодитись "11\22\63".

Про свої враження від цієї книги я напишу у червні.
А ось, що говориться про неї в анотації:

"Стівен Кінг декілька років збирав матеріал для цього роману, вивчав архіви, відвідував місце, звідки було зроблено фатальний постріл.

«Я ніколи не писав нічого подібного раніше», — зізнається автор.
Ще до виходу роману з друку режисер Джонатан Деммі, володар Оскара за фільм «Мовчання ягнят», повідомив, що почав роботу над його екранізацією!

22 листопада 1963 року в Далласі пролунали три постріли. Президента Кеннеді було вбито, і світ змінився.
У наш час звичайний вчитель Джек Еппінг дізнається, що у барі його приятеля розташований портал, що веде в 1958 рік.
Джек може почати нове життя у часи Елвіса Преслі та рок-н-рола, познайомитися з відлюдником Лі Харві Освальдом і не дати йому вбити президента. Але чи можна грати з минулим?
Що чекає на світ, де Кеннеді залишиться живим?"

Ну хіба, вона не прекрасна? Все після екзаменів, берусь за неї :)Ось такі у мене "книжково-наполеонівські" плани на цей червень :) Боюсь тільки, щоб вони не ставали все грандіознішими :)

Цього місяця я прочитала 3, зовсім різні, але по-своєму цікаві книги. Про що вони і чим вразили мене, читайте нижче :

Керстін Гір “Таймлесс.Рубінова книга"

Що б ви робили , якби раптом опинилися в минулому? Гвендолін Шеферд не переймалася цим питанням , поки не дізналася , що успадкувала від своєї прапрабабусі ген мандрівника в часі. І тепер їй належить кожен день переноситися в минуле... І з кожним днем таємниць і загадок стає все більше і більше. Що таке Таємниця Дванадцяти , хто полює на мандрівників у часі в минулому , і чому всі навколо думають, що вона має якусь " магією ворона"? Трилогія "Таймлесс"- бестселер німецької письменниці Керстін Гір - для читачів різного віку!

*Це 1 частина трилогії під назвою "Таймлесс". Особисто, мені дуже довподоби ця серія книг, оскільки в ній є все, що я так люблю: Лондон, подорожі в часі, історичні відомості і історичні місця, таємниці і різноманітні таємні організації. А ще подобається мова написання : легка, цікава, багато жартів та кумедних ситуацій. Прекрасно описано світ 16-річної героїні Гвендолін.  Ну і звичайно, письменниця не обійшлась без любовної лінії. Заінтригувала? Читайте. 

Від себе можу додати, що це дуже цікава, затишна і якісна книга для підлітків.

Юрій Винничук “Танго смерті”

«Танґо смерті» – це роман про Львів 30-их років. У творі йдеться про долю чотирьох повстанських родин: української, німецької, польської і єврейської.
Манеру Юрія Винничука можна миттєво упізнати, настільки вона відрізняється від усього, що для нас звичне у нашій літератур. Але манера письма у цьому романі – це також і новий Винничук із захоплючим сюжетом, в якому є і пошуки давнього манускрипту, і таємниця «Танга смерті», яке виконували в’язні Янівського концтабору у Львові. Це книга, яку мовби не читаєш, а живеш у ній.

*Книга дуже неоднозначна. Що мене в ній зачарувало, так це Львів 30-их років. Я просто закохалась у це місто! Ця неймовірна атмосфера, цей галицький дух. А чого варті ці львівські діалектні словечка. З цією книгою я непогано поповнила свій словниковий запас :)
 А ще читача не залишуть байдужими таємниці, інтриги і розслідування. Тільки не лякайтесь, це не черговий детективчик, а справжня книга з історичною загадкою. Як на мене, повз таке важко пройти :)
Одне, що мені не сподобалось - це друга сюжетна лінія, події якої відбуваються у Львові наших днів. Читаючи ці розділи, мені здавалось, що Юрій Винничук надто захопився описом різних... ем дещо відвертих деталей. Можливо, комусь це припаде до душі, але я не прихильник такої писанини.
Загалом, довоєнний Львів мене зачарув куди більше сучасного :)
Рекомендую і вам окунутись в атмосферу міста Лева і прочитати цю неоднозначну, але точно хорошу книгу.
*Похвалюсь, що будучи на Львівському Форумі отримала автограф Юрія Винничука :) Кумедна склалась ситуація : не мала з собою його книги, тож він підписався на листівці з кавою :) Але я була щаслива мати на пам'ять таку чисто львівську листівочку з автографом львівського письменника :)

Рей Бредбері "Марсіанські хроніки"

Хочете підкорити Марс, цей дивний мінливий світ, населений загадковими, невловимими мешканцями і не такий вже добрий до людини? Дерзайте. Але тільки приготуйтеся повною мірою випити чашу жалю і туги - туги за зеленою планетою Земля, на якій назавжди залишиться ваше серце.

Цикл дивовижних марсіанських історій Рея Бредбері - класичний твір, який увійшов до золотого фонду світової літератури.

*Фантистика - це жанр не для мене і я завжди обходила такі книги десятою дорогою. Мені значно цікавіше читати фентезі і антиутопії (напр. "Голодні ігри" чи "Деліріум"). Історії про напад на Землю НЛО або про колонізацію Марсу - ніколи не викликали у мене якось захвату чи навіть, інтересу. Тож я взяла до рук цю книгу чисто для загального розвитку. І знаєте, вона мені сподобалась. Не скажу, що я враз стала віданним фанатом фантастики, але це книга мені припала до душі. Особливо запам'ятались ідеї і роздуми автора про занепад Землі чи ядерну зброю. Гадаю, зараз це дуже актуальні питання.
А ще дуже сподобався розділ, в якому описано чоловіка, котрий лишився один на планеті. У дитинстві я часто уявляла, щоб я робила, якби залилилась зовсім одна на Землі. Першим пунктом у мене завжди стояв "похід по магазинах" :)
Загалом, ця книга мені сподобалась і наштовхнула до роздумів. А ще захотілось прочитати ще якісь книги Рея Бредбері :)

Власне, таким у мене видався "книжковий" травень :)