Трохи про літо посеред осені

Знаєте, люблю я літо. Попри цю страшенну завжди жару, завжди любила і люблю. Але це літо було іншим. Мабуть, вперше за мої 17 літніх пір року, я хотіла, щоб цьогорічне закінчилось. Сумне воно було, дуже і дуже сумне. Коли не відходиш від новин і з кожним разом вони все страшніші і трагічніші, нічого вже не може радувати і тішити. 
  Пам'ятаю одного разу, у серпні, я поверталась з якоїсь держустанови, втомленна і роздратована (бо хіба можливо повертатись з держустанов щасливим?), попленталась ще на ринок за якимось фруктами. І так через півгодини я вже пленталась додому з пакетом персиків. Дорога додому проходила через дуже шумну і людну вулицю. Дивно, але в цей момент я відчула себе просто щасливою. "Ось я повертаюсь до свого дому, з пакетом свіженьких персиків, поруч мене люди, спокійні і живуть своїм життям. А ще мирне небо над головою". І такі тихі слова у голові: "Боже, бережи нас! Даруй нам усім спокій і мир щодня"
Дивно, що такі просто й елементарні речі ми починаємо помічати, ціннувати і всіма силами оберігати, коли небезпека на нашому порозі. Такі уроки коштують дуже дорого. Та я знаю, що все погане скоро закінчиться, мир і спокій знову повернуться до нас і ми і надалі будемо ціннувати такі просто речі, як тихе небо, усмішки близьких людей, рідний дім і навіть той самий пакет з персиками...