Не заходила на свій блог якихось два тижні, а тут вже перекотиполе літає :( Треба це виправляти :) Оскільки, під час сесії і підготовки до неї - мені катастрофічно не вистачало часу на художню літературу, мій список прочитаного такий бідний, що навіть немає сенсу зараз про

книжки писати. Сесія вже закінчилась, і з цього тижня я можу сміливо, з чистою совістю братись за цікаві книженції і думаю, згодом матиму про що вам написати :)
А щоб мій блог не був таким пустим і самотнім - вирішила запровадити нову рубрику. Цього разу писатиму про кіно :) За останні три місяці я передивилась силу-силенну фільмів, тож матиму чим поділитись з вами :) Не називатиму це рецензіями, швидше такими собі маленькими коментарями. Гадаю, про кіно - цікаво читати всім, а про хороше кіно - ще цікавіше :)

Тому, запасайтесь попкормом і чекайте на мої враження щодо нещодавно 

переглянутих кінострічок :)

 Сутінки накривають це місто. Люди зачиняють вікна, ставлять замки на двері, засувають фіранки і тихо промовляють свої молитви. Ти ступаєш тихо, ледь чутними кроками, допоки все місто засинає. Ти гість, який завжди на крок попереду. О, моя люба! Чи вгадаємо ми коли-небудь твій наступний хід? Скажи, у які наступні двері ти постукаєш? А як ти ці двері обираєш? Навмання чи ви граєте у якусь лотерею? Як обирає, той хто посилає тебе у це місто? 
Це чорне траурне вбрання, ці крижані руки і цей холодний погляд - чому ми бачимо тебе тільки такою? А якою тебе бачать вони, мої милі хороші друзі? Чи посміхаєшся ти їм? Чи кажеш, куди і до кого ти їх ведеш? 
Розкажи мені, моя мила - що ж вони тобі кажуть наостанок? Чи просять щось? А може моляться? Що вони думають у ці хвилини? 
Я знаю, моя мила - що задаю тобі надто багато запитань. Ти мудра жінка, яка скаже: "На все свій час". І дійсно, на все свій час і ми ще колись зустрінемось з тобою. Але єдине прошу я тебе: запізнись цього вечора у це місто. Не приходь так вчасно, не стукай в усі ці двері. Цим холодним, зимовим вечором залишись надворі. Подаруй їм ще одну спокійну ніч, без страху, горя, запалювання свічок і сліз мами. Благаю: подаруй їм ще один світанок...