...Якщо у липні я відпочивала, набиралась сил і вражень, то у серпні все було навпаки. Останній місяць літа у мене почав асоціюватись зі словами: "Справи" і "Документи". Дууууууже багато справ і документів. Майже весь свій час я проводила, як не в одній держустанові, то в іншій. Але я  з гідністю можу вважати себе маленьким героєм, бо навіть попри зайнятість і біганину за довідками, я спромоглась присвятити декілька вільних хвилин книгам :) 

У серпні я прочитала:

• Алан Бредлі "Солодкість на кінчику пирога", "Бур'ян, що оповив сумку ката"

• Роберт Гелбрейт "Поклик зозулі"

• Ніл Гейман "Океан в кінці дороги"       

• Катаріна Кіері "Зовсім не Аполлон"

 1. "Солодкість на кінчику пирога" і "Бур'ян, що оповив сумку ката". Справжнім відкриттям місяця стали для мене книги Алана Бредлі. Скажіть, і як тільки, я безсовісна - могла відкладати читання "Солодкість на кінчику пирога"? А дарма відкладала, бо книга варта, щоб її прочитати! Історія про 11-річну Флавію де Льюс, яка живе в великому англійському помісті, якось зживається на одній території з старшими і дуже вредними сестрами і батьком, який живе лише у світі поштових марок. Та найцікавіше те, що у свої 11 років, Флавія справжній геній у царині хімії. Перші 50 сторінок, я ніяк не могла повірити: "Як в 11 років? Геній у хімії?". Все це було для мене дивним, але пересиливши тих 50 сторінок, я зрозуміла, що читаю дуже хороший детектив, мені цікаво спостерігати за пригодами і розслідуванням головної героїні, та й сама Флавія особистість дуже цікава і харизматична. Насолодившись вдосталь першою частиною, смакуючи хороший авторський стиль і захоплюючий сюжет, я швиденько взялась за другу частину, а саме "Бур'ян, що оповив сумку ката" (Сорняк, обвивший сумку палача). Читаючи продовження, я зрозуміла, що друга книга ще цікавіша і пригод вдвоє більше! Нові герої, нові локації, нове вбивство, а з ним і нове розслідування :) А що ще треба для щастя книгомана? Правильно, продовження, яке я вже до речі читаю :Р Називається "Копченний оселедець без гірчиці", та про цю книгу піде мова вже у наступних моїх дописах :)


2. "Поклик зозулі". Ну, а ця книга у мене проходить під грифом "Розчарування місяця" :( Я, наївна, купилась на те, що "Поклик зозулі" належить перу Джоан Роулінг. "Ну, ж не може матуся Ро погано писати", - думала я, коли всоте тримала цю книгу у книгарні, чи коли нарешті завантажила її електронну версію на свій pocketbook.  З величезною цікавісттю і захопленням я взялась за ці 700 сторінок і з трепетом чекала, що ж там приготувала для своїх вірних читачів, пані Роулінг. А не тут то було, я вам скажу, мої любі друзі :( За розкішним рекламним ефектом (адже Дж. Роулінг писала під псевдонімом, про який дуже швидко, дізнався увесь світ) і надзвичайно красивою обкладинкою ховався звичайнісінький детективичик (бо детективом це важко назвати) з посередннім сюжетом і такою ж розв'язкою. Десь на просторах Інтернету я наткнулась на рецензію, де читачка розхвалюючи "Поклик зозулі", назвала Роулінг - новою Агатою Крісті. Не хочу ображати талановиту Роулінг, книги якої є у списку моїх найулюбленніших, але вибачте, порівняти її детектив з детективами геніальної леді Агати? Ну це вже занадто. Мораль мого відгуку така: "Дорога Джоан Роулінг! Королева детективів з тебе поки що ніяка, але у наших серцях ти завжди залишишся, як неперевершена матуся Гаррі Поттера!" :)

3. "Океан в кінці дороги". Ох, Ніл Гейман, як багато я про тебе чула, скільки вже хвалебних рецензій на твої книги я перечитала і ось, я нарешті тримаю у руках твою книгу "Океан в кінці дороги". Інтригуюча анотація, сотні позитивних рецензій, дуже красива обкладинка і всю свою увагу, декілька годин вільного часу і серце читача я відала вам, дорогий автор :) Ну, що ж тут можна сказати? Ніл Гейман прекрасно пише казки для дорослих і "Океан в кінці дороги" явний тому приклад. Цю книгу легко можна розібрати на сотні чудових цитат і мудрих думок + заворожують усі ці описи, порівняння і пейзажі. Читаючи цю історію,  я розуміла, що читаю щось дуже незвичайне, особливе, але місцями не завжди приємне. Черв'яки у нозі - це не найкраща реклама, погодьтесь :) Але якщо не зважати на декілька таких моментів і деяких ну дуже неординарних героїв - то книжка заворожує з перших сторінок і вже не відпускає. І в майбутньому я з превеликою радістю почитаю ще якесь літературне творіння Ніла Геймана.

3. "Зовсім не Аполлон". Бувало у вас, що читаючи ту чи іншу книгу, ви розумієте, ніби вона списана з вас? Ніби, авторка живе  з вами в одному будинку чи то просто заглянула вам у душу? Ось таке саме дежавю я відчувала протягом усіх 300 сторінок книги Катаріни Кіери "Зовсім не Аполлон". 15-річна Лаура, типова школярка, зі своїми типовими тараканами у голові (нам усім колись було 15 :), сімейними драмами і проблемами, властивими 15-річним, закохується в... А не скажу у кого закохується, краще прочитайте самі :Р Не хочу я розкривати усі карти, що й до чого ви зрозумієте вже з перших сторінок. Єдине, на що можу натякнути, що це не якийсь там типово-сопливий фанфік, а справді чудова книга для підлітків, написана гарним стилем талановитою письменницею. До речі, Катаріна Кіері отримала якусь там дуже круту і шикарну швецьку премію за книгу "Зовсім не Аполлон". А наостанок поділюсь з вами однією з цитат, теж з цієї книги:
"Може, закоханість і перетворює тебе на обраного, не такого, як усі, але в той же час ти стаєш одиноким. Закоханість пов'язана з самотністю. Принаймні якщо закохатися не там, не в того і не тоді, коли треба."
Ну, що тут можна ще додати?  :) Просто читайте і побільше вам хороших книг! :)
                                                                                         
                                                                                        Щиро ваша, Dianela Birdy