Показ дописів із міткою бредлі. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою бредлі. Показати всі дописи

пʼятниця, 2 січня 2015 р.

  Якщо іншим осінь зазвичай дарує натхнення, то моя "добра" осінь 2014 вижала з мене усі соки і зовсім не залишала часу на якісь інші справи, окрім навчання. Власне, тому цілу осінь і ще добрий шматок зими на моєму блозі було так порожньо і буквально літало перекотиполе. Та коли на календарі з'явилась позначка "2 січня" я зрозуміла, що треба виправлятись, шукати музу і писати, писати і ще раз писати щось у своєму блозі. І найперше чим я хочу з вами поділитись - це трохи розповідей і вражень про книги, прочитанні мною за чотири місяці. Їх не так вже й багато, але мені буде приємно розповісти про ці декілька книжечок. А раптом хтось чекав на мої міні-рецензії чи й сам шукає, яку б книгу прочитати :). 
 Якщо у вас є якісь запитання, рекомендації чи побажання - це все ви можете залишити на моїй сторінці в аску:
http://ask.fm/coffeewithangel

Отож, вйо до книжкових відгуків :)
І. Вересень 2014
  • Алан Бредлі "Копченний оселедець без гірчиці"
  • Олександр Дюма "Три мушкетери" 
  • Жаклін Уілсон "Уроки кохання"
  • Кетрін Фішер "Інкарцерон"
  • Володимир Набоков "Чарівник"

Алан Бредлі не перестає мене приємно дивувати. Чергова книга і я знову захоплена і ще три дні ходжу під враженням. Здавалось, що ховається за такою дитячою обкладинкою третьої частини про пригоди Флафії деЛьюс? А ховається там дуже непоганий детектив за усіма англійськими традиціями, скажу я вам. Ось, що нам розповідає анотація:
У старовинному англійському маєтку Букшоу мешкають останні представники аристократичного роду - ексцентричний полковник де Льюс і три його дочки. Поки полковник гарячково шукає способи врятувати сім'ю від банкрутства, розпродаючи колекцію марок і родове столове срібло, дві старші донечки, Офелія і Дафна, грають з молодшою в інквізицію, але Флавії не до ігор, вона зайнята черговим розслідуванням. Цього вже цілком достатньо, щоб зійти з розуму, але до всього іншого на території Букшоу здійснюють напад на циганку-ворожку, яка розбила табір у лісі, а Флавія знову знаходить труп - на тризубці фонтану - хтось, явно не позбавлений цинізму і почуття гумору , повісив місцевого пройдисвіта Брукі Хейрвуда. За розслідування береться упертий інспектор Хьюіт, як звичайно, недооцінюючи розшукні таланти всюдисущої одинадцятирічної дівчинки з Букшоу. Хто як не Флавія з її настирливістю, розумом і невгамовною цікавістю зуміє пов'язати низку зникнень, смертей, крадіжок і викрадень, що трапилися в найтихішому Бішоп-Лейсі за останні роки.  
Особисто мені, книга запам'яталась захопливими пригодами і цікавими розслідуваннями головної героїні Флафії (до речі, у цій ж книзі автор ще краще відкриває перед нами характери 11-річної дівчинки і всього її сімейства). Не скажу, що в цьому детективі все дуже заплутано й інтрига просто величезна. Ні, звичайно він не може конкурувати з творіннями Агати Крісті чи Артура Конан Дойла, але я зовсім не шкодую витраченого часу і вже з нетерпінням чекаю миті, коли візьмусь за четверту книгу Алана Бредлі, а саме: "О, я від примар хвора". 
(Якщо вас зацікавили інші книги Алана Бредлі, відгуки на них ви зможете знайти тут:
http://dianelabirdy.blogspot.com/2014/09/blog-post_99.html


Ну, а на цю книгу і рецензій писати ніяких не треба - усі і так знають, що вона прекрасна і вже давно стала еталоном францюзької класики. 
Мені хоч соромно це визнати, але дісталась я до цієї книги тільки у 17 років і навіть трохи шкодую, що не читала її раніше. Коли мені було 11 років, моя бабуся настійливо рекомендувала мені прочитати "Трьох мушкетерів", а я як мале, юне дитя так само настійливо відмовлялась ( бо хто ж хоче щось робити, коли його примушують?). І так продовжувалось 6 років, поки моя люба бабуся врешті не втомилась і не здала позиції. Усе було б чудово, якби одного прекрасного дня я не підійшла до бабці і не сказала: "А давайте ваших мушкетерів. Я прочитаю". Ох, і довго сміялась моя бабця і мушу визнати, вона перемогла. Книга виявилась дійсно чудовою. Місцями я сміялась, місцями співпереживала разом із головними героями. І сказати чесно, я просто закохалась в цю чарівну четвірку, хоч вони ще й ті бешкетники :) 
Ну, а якщо ви вже читали цю книгу і вам мало - то рекомендую до перегляду британський серіал "Мушкетери" 2014 року випуску. Спільного із сюжетом книги там небагато, але серіал від того ще цікавіший. 

Якщо ви не любите хоч і гарно написану, але дитячу літературу - то ця книга явно не для вас і ви можете легко перейти до наступних моїх відгуків. Буду відвертою: ця книга для любителів. Хоч написана вона для дівчаток вікової категорії 13-15 років, у ній піднімаються дорослі проблеми. Вона про батьків, які часто бувають строгими, вона про однокласників, які дуже часто тебе не розуміють і шукають приводу з тебе поглузувати, а ще ця книга про любов. Про небезпечне почуття, якому не варто піддаватись, особливо якщо тобі 15, а твоєю симпатією стає дорослий вчитель малювання. Власне, ця ідея мене захопила і я вирішила прочитати цю книгу у свої "вже давно не 14". Часами я сиділа заворожена цією книгою, а часом мене просто виводила із себе наївність головної героїні і відсутність будь-якого логічного мислення в її батьків чи того самого вчителя малювання. У дечому ця книга мене розізлила, у дечому - ж навчила. Та загалом, якщо ви не підпадаєте під категорію 13-15 категорію - беріться за щось серйозніше :)

Розчаруванням місяця, стала книга, назву якої я навіть не можу нормально вимовити. "І як я взагалі натрапила на цей брєд сивої кобили",- думала я, коли примушувала себе пересилити  400 сторінок цієї книженції. Хоч я і рідко пишу щось негативне про книги, але ця виявилась рідкісною дурнею. Нудно, нудно і ще раз нудно. Зараз читаючи анотацію, я не можу зрозуміти, як я на це купилась:

Уявіть собі в'язницю - величезний надскладний пристрій, в якому поміщений цілий світ: ліси і дороги, міста і моря. Уявіть в'язня, позбавленого пам'яті, але якиц вірить, що він прийшов ззовні, хоча в'язниця запечатана століття тому, і лише одна людина, що увійшла до легенди, зуміла вибратися з неї. Уявіть суспільство, де час зупинився на сімнадцятому столітті, де співіснують середньовічний етикет і заборонені електронні прилади. Уявіть дівчину, яка живе в розкішному маєтку, приречену на ненависний для неї шлюб, залучена в таємну змову з метою вбивства, якого вона одночасно страшиться і бажає. Він - всередині, вона - зовні, але обидва невільні. Уявіть наслідки війни, яка скалічила Місяць; сім кілець у формі черепів із захованими в них вкраденими життями; літаючий корабель; Стіну на краю світу. Уявіть неможливе. Уявіть собі Інкарцерон.

Хоча більшість рецензій і читачів цієї книги мене свято переконували, що це вартісне чтиво. Воно чтивом, власне і виявилось, але далеко не вартісним. А що там ще наркоманського Кетрін Фішер приготувала для свої читачів (написана ще і друга частина), я навіть знати не хочу :\


Останньою книгою прочитаною у вересні, був "Чарівник" Володимира Набокова. Прочитала я цю маленьку книжечку за 20 хвилин в електричці. І цілу дорогу від неї відходила. "Чарівник" - це надзвичайно сумна і трагічна історія. Власне, ця книга була першими кроками Набокова до всім відомої і скандальної "Лоліти". Тут також піднімається проблема педофілії.
"Чарівник" - ця книга не для всіх. Читаючи цю повість, мені було то гидко і відразливо, а то просто хотілось плакати. Ця книга, не з тих, які хочеться перечитувати. Хоча вона і виглядає доволі мило на моїй книжковій поличці, дякуючи моєму чудовому Шпроту :)
Якщо ви психологічно не готові до таких книг, як "Чарівник" - моя вам порада, беріться за щось легше і значно оптимістичне :) А таких книг, повірте вистачає)

Бажаю побільше хороших книг і просто хорошого настрою!

четвер, 4 вересня 2014 р.

...Якщо у липні я відпочивала, набиралась сил і вражень, то у серпні все було навпаки. Останній місяць літа у мене почав асоціюватись зі словами: "Справи" і "Документи". Дууууууже багато справ і документів. Майже весь свій час я проводила, як не в одній держустанові, то в іншій. Але я  з гідністю можу вважати себе маленьким героєм, бо навіть попри зайнятість і біганину за довідками, я спромоглась присвятити декілька вільних хвилин книгам :) 
У серпні я прочитала:
  • Алан Бредлі "Солодкість на кінчику пирога", "Бур'ян, що оповив сумку ката"
  • Роберт Гелбрейт "Поклик зозулі"
  • Ніл Гейман "Океан в кінці дороги"       
  • Катаріна Кіері "Зовсім не Аполлон"


 1. "Солодкість на кінчику пирога" і "Бур'ян, що оповив сумку ката". Справжнім відкриттям місяця стали для мене книги Алана Бредлі. Скажіть, і як тільки, я безсовісна - могла відкладати читання "Солодкість на кінчику пирога"? А дарма відкладала, бо книга варта, щоб її прочитати! Історія про 11-річну Флавію де Льюс, яка живе в великому англійському помісті, якось зживається на одній території з старшими і дуже вредними сестрами і батьком, який живе лише у світі поштових марок. Та найцікавіше те, що у свої 11 років, Флавія справжній геній у царині хімії. Перші 50 сторінок, я ніяк не могла повірити: "Як в 11 років? Геній у хімії?". Все це було для мене дивним, але пересиливши тих 50 сторінок, я зрозуміла, що читаю дуже хороший детектив, мені цікаво спостерігати за пригодами і розслідуванням головної героїні, та й сама Флавія особистість дуже цікава і харизматична. Насолодившись вдосталь першою частиною, смакуючи хороший авторський стиль і захоплюючий сюжет, я швиденько взялась за другу частину, а саме "Бур'ян, що оповив сумку ката" (Сорняк, обвивший сумку палача). Читаючи продовження, я зрозуміла, що друга книга ще цікавіша і пригод вдвоє більше! Нові герої, нові локації, нове вбивство, а з ним і нове розслідування :) А що ще треба для щастя книгомана? Правильно, продовження, яке я вже до речі читаю :Р Називається "Копченний оселедець без гірчиці", та про цю книгу піде мова вже у наступних моїх дописах :)


2. "Поклик зозулі". Ну, а ця книга у мене проходить під грифом "Розчарування місяця" :( Я, наївна, купилась на те, що "Поклик зозулі" належить перу Джоан Роулінг. "Ну, ж не може матуся Ро погано писати", - думала я, коли всоте тримала цю книгу у книгарні, чи коли нарешті завантажила її електронну версію на свій pocketbook.  З величезною цікавісттю і захопленням я взялась за ці 700 сторінок і з трепетом чекала, що ж там приготувала для своїх вірних читачів, пані Роулінг. А не тут то було, я вам скажу, мої любі друзі :( За розкішним рекламним ефектом (адже Дж. Роулінг писала під псевдонімом, про який дуже швидко, дізнався увесь світ) і надзвичайно красивою обкладинкою ховався звичайнісінький детективичик (бо детективом це важко назвати) з посередннім сюжетом і такою ж розв'язкою. Десь на просторах Інтернету я наткнулась на рецензію, де читачка розхвалюючи "Поклик зозулі", назвала Роулінг - новою Агатою Крісті. Не хочу ображати талановиту Роулінг, книги якої є у списку моїх найулюбленніших, але вибачте, порівняти її детектив з детективами геніальної леді Агати? Ну це вже занадто. Мораль мого відгуку така: "Дорога Джоан Роулінг! Королева детективів з тебе поки що ніяка, але у наших серцях ти завжди залишишся, як неперевершена матуся Гаррі Поттера!" :)

3. "Океан в кінці дороги". Ох, Ніл Гейман, як багато я про тебе чула, скільки вже хвалебних рецензій на твої книги я перечитала і ось, я нарешті тримаю у руках твою книгу "Океан в кінці дороги". Інтригуюча анотація, сотні позитивних рецензій, дуже красива обкладинка і всю свою увагу, декілька годин вільного часу і серце читача я відала вам, дорогий автор :) Ну, що ж тут можна сказати? Ніл Гейман прекрасно пише казки для дорослих і "Океан в кінці дороги" явний тому приклад. Цю книгу легко можна розібрати на сотні чудових цитат і мудрих думок + заворожують усі ці описи, порівняння і пейзажі. Читаючи цю історію,  я розуміла, що читаю щось дуже незвичайне, особливе, але місцями не завжди приємне. Черв'яки у нозі - це не найкраща реклама, погодьтесь :) Але якщо не зважати на декілька таких моментів і деяких ну дуже неординарних героїв - то книжка заворожує з перших сторінок і вже не відпускає. І в майбутньому я з превеликою радістю почитаю ще якесь літературне творіння Ніла Геймана.



3. "Зовсім не Аполлон". Бувало у вас, що читаючи ту чи іншу книгу, ви розумієте, ніби вона списана з вас? Ніби, авторка живе  з вами в одному будинку чи то просто заглянула вам у душу? Ось таке саме дежавю я відчувала протягом усіх 300 сторінок книги Катаріни Кіери "Зовсім не Аполлон". 15-річна Лаура, типова школярка, зі своїми типовими тараканами у голові (нам усім колись було 15 :), сімейними драмами і проблемами, властивими 15-річним, закохується в... А не скажу у кого закохується, краще прочитайте самі :Р Не хочу я розкривати усі карти, що й до чого ви зрозумієте вже з перших сторінок. Єдине, на що можу натякнути, що це не якийсь там типово-сопливий фанфік, а справді чудова книга для підлітків, написана гарним стилем талановитою письменницею. До речі, Катаріна Кіері отримала якусь там дуже круту і шикарну швецьку премію за книгу "Зовсім не Аполлон". А наостанок поділюсь з вами однією з цитат, теж з цієї книги:
"Може, закоханість і перетворює тебе на обраного, не такого, як усі, але в той же час ти стаєш одиноким. Закоханість пов'язана з самотністю. Принаймні якщо закохатися не там, не в того і не тоді, коли треба."

Ну, що тут можна ще додати?  :) Просто читайте і побільше вам хороших книг! :)
                                                                                         
                                                                                        Щиро ваша, Dianela Birdy